Студенти кафедри — майбутні театрознавці і арт-критики, у новому блозі вони пишуть рецензії і відгуки на українські вистави, які можна переглянути онлайн на dramox.com.ua
Презентуємо вам другий випуск спільного проєкту DRAMOX та кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
*Увага! Текст містить спойлери до вистави!
Режисер вистави «Отелло» від Театру Івана Франка на DRAMOX — Віталій Малахов*. Премʼєра відбулася 20 жовтня 2001 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. «Отелло» — трагедія про зраду, пристрасне кохання генерала Отелло та аристократки Дездемони на фоні воєн Венеціанської республіки з турками у XVI столітті.
* Віталій Малахов (1954–2021) — видатний український театральний режисер, народний артист України, лауреат Національної премії імені Шевченка. Засновник та художній керівник Київського академічного театру на Подолі.
Рецензія Катерини Ктітор: історія та унікальність вистави
Минуло 23 роки з моменту прем’єри шекспірівської трагедії «Отелло». Для Малахова звернення до цієї класики було не першим. У 1994 році він експериментував із трактуванням трагедії в Київському академічному драматичному театрі на Подолі, де головною фігурою став Яго. Натомість у 2001 році режисер зосередився на традиційному баченні Шекспіра, але додаючи більш сучасну сценографію Антона Лобанова, музику тернопільського композитора Івана Небесного, костюми Олени Богатирьової та Тетяни Соловйової.
Команда приділила дев’ять місяців репетицій, досягаючи максимальної злагодженості та тонкості у відображенні емоційних пластів п’єси. Значний успіх вистави також був зумовлений потужним акторським складом: Богдан Бенюк (Яго), Олег Стальчук (Кассіо), Назар Задніпровський (Родріго), Оксана Батько (Дездемона), Наталія Сумська (Емілія) і, звісно, ефектний Хостікоєв у головній ролі (Отелло).
На той час Богдан Бенюк у ролі Яго став справжнім відкриттям для української сцени. Звичний для глядачів як комедійний актор він вперше втілив настільки темний і складний образ. Його Яго не просто інтриган, а харизматичний маніпулятор, що захоплює увагу з перших секунд на сцені.
Костюми, створені Оленою Богатирьовою та Тетяною Соловйовою, майстерно підкреслюють образи героїв і глибину їхньої внутрішньої природи. Венеціанці зображені в золотих шатах — вбранні, яке символізує багатство, блиск і безмежні можливості. На цьому тлі Отелло постає разючим контрастом: виділяють його як чужинця, підкреслюючи розрив між ним і суспільством, до якого він намагається пристосуватися. Дездемона також символічно відокремлює себе від венеціанського походження. Коли вона перебуває поруч з Отелло, вона знімає золоте вбрання, ніби відмовляючись від світу з якого походить. Цей жест є не просто зміною одягу, а метафорою: відмова від венеціанських цінностей і спроба наблизитися до іншого, більш щирого світу.
Так, минуло 23 роки, та постановка «Отелло» у режисурі Віталія Малахова залишається яскравим прикладом високої театральної майстерності, яка розкриває класичну трагедію Шекспіра через призму українського театру початку XXI століття.
Значення проєкту
Співпраця між Dramox та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого відкриває нові можливості для молодих театрознавців. Студенти отримують платформу для розвитку власного аналітичного мислення та критичного письма, а глядачі — якісні рецензії, що допомагають глибше розуміти український театр. Проєкт покликаний не лише розширити доступ до якісного театрального контенту, а й створити майданчик для дискусій та обговорень.
ДЕЖАВЮ МЕДІА
