«Моя задача – створити атмосферу безпеки, відчуття свободи, щирості та любові до української культури»
Гіо Пачкорія – режисер театру, педагог, керівник та засновник Київського камерного театру «Маланка» родом з Луганщини. Поставив близько 15 вистав для дорослих та дітей. Робив перформанс «Відкрий себе всесвіту» на День народження Андріївського узвозу (2021), перформанс «Не вагайся. Співчувай» присвячений Дню безвісти зниклих для МКЧХ на Софіївській площі (2019). Вистава режисера від «Маланки» «Украдене щастя» була показана більше 35 разів закордоном під час повномасштабного вторгнення (Німеччина, Іспанія, Швейцарія, США).
Хто такий режисер камерного театру?
Немає окремої такої професії. Просто у режисера зʼявляється бажання створити вистави в більш інтимному просторі. Режисер камерного театру – це режисер, який ще більше знаходиться над прірвою між правдою та брехнею.
Чим займається український режисер камерного театру?
Працює, їсть, спить, донатить. Завдяки камерному погляду намагається ще глибше доторкнутися до почуттів глядача. Це, мабуть, основна задача.
Неочікуваний факт про вашу роботу, який дивує людей?
Як я монтую великі тексти. Скорочую драматургію і залишаю важливе.
Як стати режисером в Україні?
Якби була формула… Можна вивчитися в театральному і не стати режисером, а можна, як Тарантіно. На мій погляд, треба мати три важливі складові: голод до пізнання життя через мистецтво, любов до людей та вміння створювати творчу атмосферу. І багато практики.
Розкажіть про свій шлях до професії?
Я вчився в Луганській академії культури та мистецтв на актора, потім працював актором та режисером-початківцем в Луганському академічному українському музично-драматичному театрі в окупації. Після навчався в КНУТКІТ ім. І. Карпенка-Карого на режисера, 4 роки пропрацював педагог та режисером в школі акторської майстерності «SPLASH» та у 2023 створив свій театр «Маланка».
Тепло від того, що ніякі незгоди не звели мене зі шляху театрального мистецтва.
Як виглядає робочий день українського режисера камерного театру?
Якщо прибрати звичайні потреби, то це репетиція вистави. В цей процес входить багато складових: розбір тексту, обговорення реквізиту та декорацій з художником, плідна робота з акторами, яка має індивідуальний характер та підхід, музика (я взагалі без неї не можу), і багато сміху! Вистава народжується в любові та радісних моментах та іноді це все приправлено меланхолійними вставками. Багато говоримо про життя. З цього також виростають сцени.
Як виглядає фінальна робота режисера камерного театру?
Стрес. Психосоматика. Хвилювання. Печаль, що закінчується репетиційний процес. В останні дні ти намагаєшся встигнути й допрацювати світло, звук, завжди хочеться щось покращити. В останні дні відчуваю себе за кермом автомобіля, який їде зі швидкістю 160 км/г, кайфую, але нога на гальмах, бо попереду може бути щось неочікуване.
Що ви думаєте про стан українського театру сьогодні?
Український театр – як будинок, який здали в експлуатацію. Ми шукаємо відповідні дизайни для своєї квартири. Чимось надихаємося, щось запозичуємо, черпаємо ідеї з минулого. Ми пробуємо.
Але чого нам не вистачає? Віри та підтримки для наших митців.
Які вистави на Dramox ви рекомендуєте до перегляду?
Якщо не рекламувати свій театр, то раджу «Лісова пісня» театру Курбаса у Львові, «Morituri te salutant» театру ім. І.Франка в Києві, «Собача будка» ЦУМ «ДАХ» та «Незворушні мандрівники» Філіпа Жені (французький лялькар).
ДЕЖАВЮ МЕДІА
