Давайте почнемо з того, що минув рік після повномасштабного вторгнення. Він для всіх був важким: рік змін, втрат, здобутків. Яким був цей рік для вас? Що змінилось у вашому житті?
Я нещодавно переглядав фільм «Американський снайпер» і в ньому розкривається історія про те, як війна змінює людину. Думаю, найскладніше було і є військовим. Схожих історій, на основі яких можна знімати кінострічки, в українців тепер більше ніж вдосталь. Однак, війни були завжди та навряд чи припиняться. Багатьом пощастило жити в мирний час, а про війну лише чути від старших, читати в книжках, чи дивитись фільми.
Щодо мене, то кардинально в моєму житті нічого не змінилося, хіба що почав більше палити. Як і багато українців, я відчув як це, коли твоє життя може закінчитись в будь-який момент. Коли тебе зранку будить розірваний на сусідній вулиці снаряд – ти перехрещуєшся автоматично. Думаю, такий досвід необхідний людині для того, щоб не просто осмислити свою смертність, а по-справжньому відчути, що це життя може закінчитися в будь-яку мить.
Щодо вашого оточення і близьких людей. Чи змінилось воно? Чи були ті, в кому ви розчарувались, або ж навпаки, ті, хто на вас вплинув і надихнув?
Ви знаєте, немає в кому розчаровуватись, настільки я не комунікабельний останні роки. Так, я став менше довіряти людям через різні ситуації, які зі мною траплялися, і в цілому ні від кого нічого не чекаю. Але є люди яким я довіряю. В них я ціную людяність і здатність пробачати, навіть коли немає за що, і хтось вартий лише прокльонів.
А щодо тих, хто вплинув – це наш президент. Я захоплююсь його витривалістю та відповідальністю. Він, незважаючи ні на що, кожного дня звертається до свого народу і підбадьорює всіх нас. Але зверніть увагу, як змінився його погляд. Навіть якби він мовчав, його очі сказали б все за нього.
На річницю війни у вас вийшов перший за кілька років творчої паузи трек «Внебодим». Чому ви вирішили саме зараз повернутись до музики? І чим ви займались останні роки, поки про вас не було чути?
Так, невеличка пауза в творчості була через психологічні складнощі. Хоча насправді, вони залишилися, але все ж. Насправді, я три роки нічого не писав. Скажу вам більше, я не слухав ніякої музики взагалі. Однак поступово став до неї повертатись і останні роки я допомагав своєму товаришу з його музичним проектом. В мене виникла ідея зробити для репертуару друга кавер на пісню Андрія Миколайчука «Піду втоплюся». Можливо, памʼятаєте, він її виконав на першому українському музичному фестивалі Червона рута 1989 року. Я змінив мелодію, гармонію і раптом, досі не розумію як, ніби самі собою написалися нові слова. Так з’явилася перша пісня після паузи – «Янголи не сплять». Поки ми її не випустили, але сподіваюсь, що презентуємо найближчим часом.
А після цієї пісні я захотів ще щось написати. Знайшов у переписці з другом його біт, потім з’явились перші слова і врешті-решт написалась «Внебодим». Я пишаюся нашими захисниками, людьми, які готові віддати своє життя за рідних та близьких. Це найвищий прояв любові.
До речі, щодо військових. Кожного дня українці як можуть допомагають ЗСУ. Хтось донатить, хтось став волонтером, хтось виступає і збирає кошти на потреби захисників. Як ви допомагаєте ЗСУ?
Ми почали збір коштів для наших воїнів, намагаємось допомагати як можемо. Але думаю, це не головне. Гроші ми зберемо. Важливіша все ж підтримка, щоб вони знали, що не дарма стоять під прицілом. Пісня «Внебодим» саме про це.
Наостанок, чи думали ви вже про те, що зробите відразу після перемоги? Про що мрієте?
Ми вже перемогли, бо той, хто захищається, має перевагу над тим, хто нападає. Це один із принципів айкідо.
А про що я мрію? Мрію знову навчитись мріяти!
ДЕЖАВЮ МЕДІА
