Любомире, чим ви сьогодні зайняті?
Я зараз в Карпатах, це місце, де я народився. Тут вся моя родина, також тут перебувають моя дружина та син. Окрім цього, разом зі мною і команда, з якою ми знімаємо кіно. Але зараз ми активно займаємося волонтерством, їздимо з Західної України в Київ і навпаки.
Ваш майбутній фільм “Капітан Україна” мав вийти восени 2021 року. Розкажіть, як довго до цього йшли, як виникла ідея створити саме такий фільм та як зароджувався сценарій у вашій голові?
Насправді весь процес зайняв близько трьох років – від початку написання сценарію до теперішнього дня. Півтора роки я писав сам сценарій і займався тільки цією справою. Потім я почав робити девелопмент фільму. Що це означає: я почав шукати фінанси, партнерів, шляхи реалізації цього кіно в Україні, оскільки цей фільм є історією про народження супергероя. Мова йде про наших пра-пра предків трипільської цивілізації – звідси я і черпав натхнення і писав про суперсилу. Історія автентична, дуже цікава, на мою думку. Загалом останнім часом я займався тим, що шукав підтримку. Я навіть брав участь у державному пітчингу щодо держпідтримки, але в цьому ми зазнали поразки. Однак ми не засмутилися і пішли далі. Знайшли партнерів, кому це було цікаво. Врешті-решт з нами погодилась працювати компанія Sweet.TV, це національний онлайн-кінотеатр. Це вітчизняна платформа, яка вирішила підтримувати українське кіно, і наш проект мав стати одним із перших оріджинал проектів Sweet.TV.
Ми довго зважували всі “за” і “проти”, близько року в нас тривали вагання. І той бюджет, який потрібен був на кіно – це два мільйони доларів – ми зібрали в одному місці. Тобто ми вже були повністю готові до створення проекту, ми навіть переїхали до нового офісу в центрі Києва, зібрали команду і тому подібне. Тобто ми вже були на етапі, коли в червні 2022 ми мали починати зйомки. Але було якесь негативне передчуття, і ми вирішили зробити прес-конференцію онлайн. Також паралельно ми запустили кастинг на чоловічу головну роль, який мав відбутися в той самий день, що і прес-конференція – 24-го лютого. Як зараз памʼятаю: за день до цього страшного дня я повернувся пізно додому, близько 23-ї години. Їхавши дорогою, я розумів, що війна почнеться, що вона просто неминуча. Тієї ночі я не спав, просто не міг. Сидів пив каву і слідкував за новинами. Почув промову путіна про початок так званої “спецоперації” і все зрозумів. Розбудив свою дружину з сином, ми трохи зібрали речей, кролика та поїхали в Карпати.
А що Ви робили саме 24-го лютого? У Вас же було стільки справ заплановано, як Ви з усім розібрались?
Безперечно, той день був найстрашнішим для кожного. Протягом усього дня я був у дорозі, постійно на телефоні, говорив з друзями колегами безперервно. Наші актори якраз їхали до нас, ми їм відразу подзвонили і сказали, щоб вони поверталися назад. Щодо команди, то було зрозуміло, що все відміняється. Усім було страшно, але в той же час не було розуміння і усвідомлення, що війна надовго. Думали, день-два постріляють та і все. Через це ми і не приймали якихось категоричних рішень. Вирішили для початку відвезти свої родини в безпечні місця, а потім вже вирішувати, що робити. Варто сказати, що багато холдингів компанії Sweet.TV знаходились у Маріуполі. На той час ніхто з нас не міг уявити, що це місто зітруть просто з лиця землі!
Як справи зараз у Вашої команди? Хто де знаходиться?
Багато хто вже знаходиться в Києві, власне команда Sweet.TV займалась евакуацією безпосередньо та порятунком людей, а також намагались перенести свої сервіси до більш безпечного місця. Хочу сказати, що в нас поки що ще не було зборів та обговорення, на який саме час ми переносимо наш проект, але по замовчуванню ми його звичайно переносимо. Перша причина – це неготовність проводити зйомки, тобто зараз уся наша енергія направлена на те, щоб отримати перемогу, і з кожен з нас робить усе можливе. Друга причина – це історія.
Сценарій фільму – довоєнний, тобто має зовсім іншу актуальність. Тому досвід, який ми зараз переживаємо, він вимагатиме трохи іншої історії та іншої інтерпретації героя, можливо. Тому що той герой, якого я створив у своєму проекті може не вразити глядача, в порівнянні з реальними українськими героями, які є зараз. Хочу сказати, що зараз я почав роботу паралельно з волонтерами, робимо дуже багато чого, загалом намагаюся бути корисним, наскільки можу. Пишу також новий фільм, виділяю хоча б 3 години для написання сценарію. Хочу, аби ця історія була почута по всьому світу. Назва нового фільму “Braveland” – земля хоробрих. Це історія про евакуацію однієї сімʼї з Ірпеня, яка наповнена емоціями, напругою та героїзмом. За цю коротку історію мені хочеться показати весь світ, який людина могла побачити навколо себе. Я не хочу робити цей фільм якимсь гіперболізованим, хочу максимально прописати події, які були в реальності. Я завжди говорив про те, що під час війни не можна створювати фільми про війну, бо людям хочеться бачити контраст, але зараз не до розваг. Нам необхідна додаткова увага світу до України.
Говорячи про фільм “Braveland”, розкажіть, чи важче Вам писати сценарій в сьогоднішніх реаліях? Чи можливо, навпаки – безперервно йде потік думок?
Набагато складніше, тому що важко концентруватися, тому що коли ти працюєш у мирний час, ти опираєшся на пошук натхнення. Тобто я знаю, що саме мене надихає, наприклад, я можу поїхати в якесь місто сам і зловити цю нотку натхнення. А зараз, коли ти маєш бути за кермом по 6-7 годин на день, постійно на телефоні, координуєш людей, то ти знаходишся в стані відволікання. Сконцентруватися на творчості дуже складно. Ми зараз живемо в зовсім іншій реальності. У мене, до прикладу, постійні коливання щодо того, чи достатньо я роблю для підтримки нашої армії та України. Постійно вагаюся, чи йти на фронт, чи ні. Але я для себе вирішив: війна – це не означає бути відразу на передовій, війна – це боротися на своєму фронті і бути сильним в тилу. Але я готовий брати зброю в руки в будь-який момент!
Дарина Глущенко
Журналістка
